ДЖІ чи ДЗІ?

Японські звуки: джі чи дзі?

Фудзі, Міцубісі, маття, -тян… Вуха японців навряд чи розпізнають ці слова як рідні. То як правильно? Таке питання я зустрічаю досить часто, і насправді у мовознавчих колах досі можна почути суперечки щодо того, як правильно передати японський звук じ – як “джі” чи як “дзі”? 

Забігаючи наперед, одразу ж скажу свою позицію: безумовно “джі”. Саме такий звук долинає до моїх власних вух, і його ж чують усі японісти, що використовують для передачі японських звуків так звану систему “ромаджі” (від слова “римський”), тобто запису латинкою. Адже в латинському варіанті він записується [ji], і цю систему визнають і самі японці.

Звідки ж тоді взялося всім відоме “дзі”? Відповідь на диво проста і сумна – з російської системи Поліванова. Не буду вдаватися в деталі, але свого часу (тобто ще в 1917 році) пан Євгеній Поліванов розробив систему транслітерації японських звуків кирилицею. Розроблялася вона з урахуванням особливостей російської мови і має свою логіку, яка проте цілком викривлює деякі японські звуки, а надто коли застосувати її, використовуючи українську мову. 

За цією логікою, російська вимова не пристосована до м’якого ші (し, shi, ші), адже російське “ши” звучить зовсім не м’яко. Тому склад し Поліванов запропонував передавати як російське “си” (українською, відповідно, “сі”). Аналогічно, японське ち (chi, чі) стало російським “ти” (а українським “ті”). І почалось… Система Поліванова була прийнята як офіційна в СРСР і використовується в Росії та, на превеликий жаль, в академічних колах України і досі.


Для подальших пояснень необхідно трішки зануритись у японську мову та систему письма зокрема. Вона включає три складові: ієрогліфи (канджі, китайські знаки) та дві абетки: “хіраґана” та “катакана”. Японська абетка – силабічна, тобто складова. Склад か “ка” завжди (ну майже) залишається “ка”, і не стає у середині слова звуком “к”. Японська “літера” – це завжди пара приголосна+голосна, за винятком однієї – ん (н). Тому, хоч абетка наче й виглядає великою (48 складів), насправді ж якби використовували винятково ці склади, ніяк їх не змінюючи, звукова гама була б дуже обмеженою. Тому, в японській є різні модифікатори, що врізноманічують звуки.

Один з них – значок, подібний на лапки, називається “ніґорі”, або неформально “тентен”. Це знак одзвінчення складу. Все просто – він робить склад, а точніше його приголосну, дзвінкішою. Одзвінчити можна не всі склади, а тільки чотири ряди. 

Ряд що починається з “ка” одзвінчується так:

か→が (ka – ga), き→ぎ (ki – gi), く→ぐ (ku – gu), け→げ (ke – ge), こ→ご (ko – go).

ряд “са”: さ→ざ (sa – za) し→じ (shi – ji) す→ず (su – zu) せ→ぜ (se – ze) そ→ぞ (so – zo)

ряд “та”: た→だ (ta – da) ち→ぢ (chi – dji) つ→づ (tsu – dzu) て→で (te – de) と→ど (to – do)

ряд “ха”: は→ば (ha – ba) ひ→び (hi – bi) ふ→ぶ (hu/fu – bu) へ→べ (he – be) ほ→ぼ (ho – bo)

Звісно, японська – не українська, і так само не латинська, тому звуки в системі “ромаджі” також не 100% відповідають тому, що лунає з вуст японців. Але ця система значно ближча до японських звуків, ніж застаріла російська система 1917 року.


Отже, за системою Поліванова має бути “сусі” (так-так, замість таких популярних sushi), “Міцубісі” (замість Mitsubishi), місто Тіба (замість Chiba), місто Хіросіма (замість Hiroshima), острів Кюсю (замість Kyu:shyu:) та ще багато таких слів, далеких від оригінальних японських.

Тож все починається з し – shi. Напевно ви вже помітили, але одзвінчена shi стає звуком ji, хоча інші в тому ж ряду читаються зі звуком “с”, а не “ш”. Так, вона особлива 🙂 Тому й одзвінчений варіант теж особливий, це м’яке “джі”, наче у слові “бджілка”, тільки ще м’якше. Та аж ніяк не “дзі”.

Якщо вслуховуватися в популярні японські слова, можна помітити таку невідповідність: деколи люди помічають як вони записуються англійською та вимовляють правильно, але ті ж звуки в інших словах можуть вимовляти неправильно – яскравий приклад Міцубіші, я вже досить довго не чула “сі” у цьому слові. І хоч я на власні очі бачила “ресторан сусі”, все ж більшість говорить суші. І це чудово!.. 

Але коли мова заходить про одзвінчений варіант, тобто じ – ji, вкорінена столітньою традицією Фудзіяма одразу ж видніється на обрії. 

Але задумайтесь: чи хотілося вам колись сказати “Фудзіфільм” на компанію Fujifilm? А вона ж названа в честь цієї величної гори – Фуджі (до слова, “яма” японською і означає “гора”), просто Fujifilm пишуть назву компанії латинкою навіть на крамницях в Україні, і всі звикли вимовляти правильно.

Так само, багато японських міст має у назві слово “острів”, японською це shima, а коли слово приєднують до іншого, воно часто одзвінчується, і стає -jima. Звідси неправильна вимова міста Хірошіма, Фукушіма, Міяджіма та ще купи інших. І прізвище Коджіма серед них.

Не менше плутанини зі звуком ち (chi, чі), який в російській системі перетворився на “ті”. Ох. Як всі знущаються над японським чаєм まっちゃ (maccha)! 

Там і звук чі, і подвоєння приголосної (ч+чі), і її пом’якшення (чі + маленька я = чя ). Українською це слово звучатиме “маччя”. Дуже близько до оригіналу, і не потрібно вигадувати ніякі “ття”. 

Наступне, не менш популярне – “тян”, що стосується дівчат. Гадаю, всі чули про японське звертання “сан”, що додається до імені (насправді прізвища) співрозмовника, коли ми звертаємось до нього ввічливо. До імен маленьких дівчаток додають не “сан”, а chan (“чян”), тоді воно звучить миліше. В аніме таке звертання вживається значно частіше, ніж в реальності, і зусиллями російських перекладачів воно вкорінилося в пам’яті любителів аніме та манґи як “тян”. Японською воно пишеться ちゃん, тобто це чі + маленька я + н. (як я вже казала, чі+маленька я = чя). 


На цю тему можна ще довго говорити, і в академічних колах мене скоріше за все б не зрозуміли – як релігієзнавцю, мені досі на кожному виступі доводиться пояснювати, чому я називаю релігію Японії “шінто”, а не “синтоїзм”. Досі є багато старших викладачів-японістів, що навчають студентів у ВУЗах за українізованою системою Поліванова. Схоже на те, що поступово вона відмирає в Україні, і щиро сподіваюся, що це трапиться якнайшвидше, адже вивчаючи іноземну мову доцільно орієнтуватися на систему, якою користуються й самі носії мови, тобто ромаджі, а не на російську систему 1917 року.

Звісно, є нюанси – вимова відрізняється залежно від людини, й інколи можна почути звук ближчий до “дзі” чи до “сі”. Та щоб робити реальні висновки, потрібно організувати серйозне опитування, дати тисячі випадкових людей прослухати слово й записати його абощо. Або ж просто орієнтуватися на те, як самі японці передають ці звуки латинкою, що значно простіше та не потребує жодних зусиль – система вже готова до використання. 

Тож користуймося нею (з розумом), та побільше слухаймо носіїв мови, яку вивчаємо, щоб на подібні дискусії не лишалося місця!



Статті про японську писемність:

Японські абетки

Знайомство з японською писемністю ч. 1 + ч. 2

Відео-урок Вступ до японської мови

Відео-урок Структура письма. Японська абетка

Відео-урок Нюанси кани




Leave a Reply