Японські звуки: джі чи дзі?
Фудзі, Міцубісі, маття, -тян… Вуха японців навряд чи розпізнають ці слова як рідні. То як правильно? Таке питання я зустрічаю досить часто, і насправді у мовознавчих колах досі можна почути суперечки щодо того, як правильно передати японський звук じ – як “джі” чи як “дзі”?
Забігаючи наперед, одразу ж скажу свою позицію: безумовно “джі”. Саме такий звук долинає до моїх власних вух, і його ж чують усі японісти, що використовують для передачі японських звуків так звану систему “ромаджі” (від слова “римський”), тобто запису латинкою. Адже в латинському варіанті він записується [ji], і цю систему визнають і самі японці.
Звідки ж тоді взялося всім відоме “дзі”? Відповідь на диво проста і сумна – з російської системи Поліванова. Не буду вдаватися в деталі, але свого часу (тобто ще в 1917 році) пан Євгеній Поліванов розробив систему транслітерації японських звуків кирилицею. Розроблялася вона з урахуванням особливостей російської мови і має свою логіку, яка проте цілком викривлює деякі японські звуки, а надто коли застосувати її, використовуючи українську мову.
(До речі, сам Поліванов цю систему не використовував)
За цією логікою, російська вимова не пристосована до м’якого ші (し, shi, ші), адже російське “ши” звучить зовсім не м’яко. Тому склад し Поліванов запропонував передавати як російське “си” (українською, відповідно, “сі”). Аналогічно, японське ち (chi, чі) стало російським “ти” (а українським “ті”). І почалось… Система Поліванова була прийнята як офіційна в СРСР і використовується в Росії та, на превеликий жаль, в академічних колах України і досі.
Для подальших пояснень необхідно трішки зануритись у японську мову та систему письма зокрема. Вона включає три складові: ієрогліфи (канджі, китайські знаки) та дві абетки: “хіраґана” та “катакана”. Японська абетка – силабічна, тобто складова. Склад か “ка” завжди (ну майже) залишається “ка”, і не стає у середині слова звуком “к”. Японська “літера” – це завжди пара приголосна+голосна, за винятком однієї – ん (н). Тому, хоч абетка наче й виглядає великою (48 складів), насправді ж якби використовували винятково ці склади, ніяк їх не змінюючи, звукова гама була б дуже обмеженою. Тому, в японській є різні модифікатори, що врізноманічують звуки.
Один з них – значок, подібний на лапки, називається “ніґорі”, або неформально “тентен”. Це знак одзвінчення складу. Все просто – він робить склад, а точніше його приголосну, дзвінкішою. Одзвінчити можна не всі склади, а тільки чотири ряди.
Послухайте самі, як вимовляє ці звуки Шімада-сан, японська акторка озвучення, що люб’язно погодилась озвучити приклади до наших уроків.
Ряд що починається з “ка” одзвінчується так:
か→が (ka – ga), き→ぎ (ki – gi), く→ぐ (ku – gu), け→げ (ke – ge), こ→ご (ko – go).
ряд “са”: さ→ざ (sa – za) し→じ (shi – ji) す→ず (su – zu) せ→ぜ (se – ze) そ→ぞ (so – zo)
ряд “та”: た→だ (ta – da) ち→ぢ (chi – dji) つ→づ (tsu – dzu) て→で (te – de) と→ど (to – do)
ряд “ха”: は→ば (ha – ba) ひ→び (hi – bi) ふ→ぶ (hu/fu – bu) へ→べ (he – be) ほ→ぼ (ho – bo)
Ось ще приклад, вже в словах.
しぜん shizen – природа, じしょ jisho – словник, ちず chizu – мапа.
І ще кілька виразів від Уекі-сана, чоловічого голосу наших прикладів:
ぼうし を かぶる boushi wo kaburu – одягати капелюха/шапку; はらじゅく の おみせ Harajuku no omise – крамниця в Хараджюку
Звісно, японська – не українська, і так само не латинська, тому звуки в системі “ромаджі” також не 100% відповідають тому, що лунає з вуст японців. Але ця система значно ближча до японських звуків, ніж застаріла російська система 1917 року.
Отже, за системою Поліванова має бути “сусі” (так-так, замість таких популярних sushi), “Міцубісі” (замість Mitsubishi), місто Тіба (замість Chiba), місто Хіросіма (замість Hiroshima), острів Кюсю (замість Kyu:shyu:) та ще багато таких слів, далеких від оригінальних японських.
Тож все починається з し – shi. Напевно ви вже помітили, але одзвінчена shi стає звуком ji, хоча інші в тому ж ряду читаються зі звуком “с”, а не “ш”. Так, вона особлива 🙂 Тому й одзвінчений варіант теж особливий, це м’яке “джі”, наче у слові “бджілка”, тільки ще м’якше. Та аж ніяк не “дзі”.
Якщо вслуховуватися в популярні японські слова, можна помітити таку невідповідність: деколи люди помічають як вони записуються англійською та вимовляють правильно, але ті ж звуки в інших словах можуть вимовляти неправильно – яскравий приклад Міцубіші, я вже досить довго не чула “сі” у цьому слові. І хоч я на власні очі бачила “ресторан сусі”, все ж більшість говорить суші. І це чудово!..
Але коли мова заходить про одзвінчений варіант, тобто じ – ji, вкорінена столітньою традицією Фудзіяма одразу ж видніється на обрії.
Але задумайтесь: чи хотілося вам колись сказати “Фудзіфільм” на компанію Fujifilm? А вона ж названа в честь цієї величної гори – Фуджі (до слова, “яма” японською і означає “гора”), просто Fujifilm пишуть назву компанії латинкою навіть на крамницях в Україні, і всі звикли вимовляти правильно.
Так само, багато японських міст має у назві слово “острів”, японською це shima, а коли слово приєднують до іншого, воно часто одзвінчується, і стає -jima. Звідси неправильна вимова міста Хірошіма, Фукушіма, Міяджіма та ще купи інших. І прізвище Коджіма серед них.
Не менше плутанини зі звуком ち (chi, чі), який в російській системі перетворився на “ті”. Ох. Як всі знущаються над японським чаєм まっちゃ (maccha)!
Там і звук чі, і подвоєння приголосної (ч+чі), і її пом’якшення (чі + маленька я = чя ). Українською це слово звучатиме “маччя”. Дуже близько до оригіналу, і не потрібно вигадувати ніякі “ття”.
Наступне, не менш популярне – “тян”, що стосується дівчат. Гадаю, всі чули про японське звертання “сан”, що додається до імені (насправді прізвища) співрозмовника, коли ми звертаємось до нього ввічливо. До імен маленьких дівчаток додають не “сан”, а chan (“чян”), тоді воно звучить миліше. В аніме таке звертання вживається значно частіше, ніж в реальності, і зусиллями російських перекладачів воно вкорінилося в пам’яті любителів аніме та манґи як “тян”. Японською воно пишеться ちゃん, тобто це чі + маленька я + н. (як я вже казала, чі+маленька я = чя).
На цю тему можна ще довго говорити, і в академічних колах мене скоріше за все б не зрозуміли – як релігієзнавцю, мені досі на кожному виступі доводиться пояснювати, чому я називаю релігію Японії “шінто”, а не “синтоїзм”. Досі є багато старших викладачів-японістів, що навчають студентів у ВУЗах за українізованою системою Поліванова. Схоже на те, що поступово вона відмирає в Україні, і щиро сподіваюся, що це трапиться якнайшвидше, адже вивчаючи іноземну мову доцільно орієнтуватися на систему, якою користуються й самі носії мови, тобто ромаджі, а не на російську систему 1917 року.
Звісно, є нюанси – вимова відрізняється залежно від людини, й інколи можна почути звук ближчий до “дзі” чи до “сі”. Та щоб робити реальні висновки, потрібно організувати серйозне опитування, дати тисячі випадкових людей прослухати слово й записати його абощо. Або ж просто орієнтуватися на те, як самі японці передають ці звуки латинкою, що значно простіше та не потребує жодних зусиль – система вже готова до використання.
Тож користуймося нею (з розумом), та побільше слухаймо носіїв мови, яку вивчаємо, щоб на подібні дискусії не лишалося місця!
А якщо вам цікаво, дуже рекомендую прочитати вступ до Методології художнього перекладу І. Бондаренка (та інших), де подається чудова таблиця транслітерації японських звуків українською мовою. Це солідне видання вельмишановних японістів КНУ ім. Шевченка, і якщо у вас немає довіри навіть до них, але є довіра до Поліванова, то вже не знаю, чим допомогти 😉
Статті про японську писемність:
Знайомство з японською писемністю ч. 1 + ч. 2
Відео-урок Вступ до японської мови
Відео-урок Структура письма. Японська абетка
Відео-урок Нюанси кани
Взагалі-то українська мова має обмеження на м’якість шиплячих, а тим паче губних. Тому всі пропоновані нині системи непридатні для української фонетики. І хочу звернути увагу, що ті самі звуки польської мови ми передаємо як сь, дзь, ці.
Пане якщо ви не вивчали польську, то й не треба казати те чого не має. Ці польські звуки передаються наступним чином j – [й], ź – [жь], ś – [шь], ć – [чь] хоч і є ż – [ж], z- [з], c – [ц], s – [с]. Також в польській є такі звуки як l – [ль] (м’яка л) ł – тверда л, що передається проміжним між [л] та [в]; g – [ґ], h – [г]. Та є такі двознаки, як rz – [ж] в деяких випадках читається як [ш], cz – [ч], sz – [ш], dz – [дз], dż – [дж], dź – [джь] та ch – [х]. Про особливості деяких голосних я вже не буду розписувати.