СВЯТИЛИЩА 神社

Ця стаття приурочена до виставки фото “Храми Японії”, що відбулася у Львові з 18 по 25 липня 2020 р.

Тема релігії – делікатна, але надзвичайно цікава, особливо у випадку з японцями, які в більшості випадків не вважають себе релігійними взагалі, але в святилищах та храмах бувають щонайменше кілька разів на рік (＾▽＾)

Почнемо з початку, і розглянемо що таке шінто та чим воно відрізняється від буддизму.

Шінто – 神道 – це автентична, давня релігія японців, і насправді досі існує багато дискусій, чи можна шінто називати власне релігією. В шінто немає єдиного бога, немає верховного священника, немає поняття гріхів чи пекла, немає настанов чи заборон, немає… Одним словом, немає нічого, що притаманне звичайним релігіям.

Що ж в шінто є? Любов до природи та віра в те, що все навколо – гори, ліси, земля, навіть речі створені людьми – живе і має душу.

Уособленням цього живого духу є Камі – 神 – що найчастіше перекладається як “божество” чи “дух”, і оберігає землю, на якій живе (а разом з тим і людей на тій землі). Камі існує безліч, їх тисячі, і вони наповнюють увесь світ навколо нас.

Інколи Камі можуть проявляти свою присутність у певних місцях чи предметах: дереві, камені, дзеркалі тощо. Саме в таких місцях і будують святилища для камі: 神社・джінджя.

Святилища для Камі раніше будувалися як тимчасові, і до приходу буддизму в Японію це були не джінджя, а 祠・хокора – невеличкі “хатинки”, куди можна поставити воду та квіти. Їх будували там, де відчувалася енергія Камі, зазвичай просто в лісі чи на узбіччі.

Та з приходом буддизму з його пишними храмами та пагодами, імператору довелося закріплювати свою позицію всіма можливими способами, і одним з них стало шінто. Взявши за зразки китайські храми, японці почали розбудовувати і свої, і так народилися найбільші та найвідоміші, грандіозні святилища на кшталт Ісе Джінґу чи Ацута Джінґу.

Джінджя складаються з великої кількості будівель для різних потреб, і у відвідувачів зазвичай немає доступу до них, зайти в середину дозволяється лише у випадках, коли відвідувач бере участь у певному ритуалі і має бути присутнім в самому святилищі. Щоправда, є деякі популярні серед туристів місця, де можна прогулятися по кількох напів відкритих будівлях – наприклад, в святилищі Іцукушіма на о. Міяджіма.

• 

• 

• 

Головна будівля в джінджя – 本殿 – хонден, це священне місце, де зберігається предмет, у якому власне і може перебувати Камі. Доступ до хондену має лише старший жрець, і заходити туди можна лише виконавши ритуали очищення, адже Камі не буде знаходитись там, де є погана, нечиста енергія.

Навколо хондену розкидається спеціальна огорожа 瑞垣 мідзуґакі, за яку ні в якому разі не можна заходити звичайним відвідувачам. Та найцікавіше те, що хонден розташовується позаду всіх інших споруд та дороги, а інколи й взагалі посеред лісу на горі далеко за місцем, куди приходять молитися відвідувачі. Тож часто ми його навіть не бачимо! Так роблять з кількох причин: по-перше, Камі може перебувати не у предметі, а наприклад, у всій горі, на якій збудовано святилище. Або ж у камені, навколо якого побудували хонден. А по-друге, таким чином Камі перебуває у спокої, адже ніхто б не хотів, щоб до нього додому сотнями приходили люди зі своїми нескінченними бажаннями (￢‿￢ )

А де ж тоді ці бажання висловлювати? Перед будівлею, що називається 拝殿 хайден – це і є те місце, куди приходять всі персонажі аніме та голосно плескаючи в долоні, моляться Камі.

Та щоб до нього дійти, потрібно пройти ще багацько інших не менш цікавих місць! Зазначу лише, що в джінджя справді дуже багато елементів та будівель, і я не буду розписувати тут кожен з них. Зосереджуся на тих, які особисто мені найбільше припали до душі, а якщо вам подобаються такі, про які я не згадала – обов’язково розкажіть про це у коментарях, мені надзвичайно цікаво!

---

Що ж, розпочнімо наш шлях до святилища!

Певно найяскравіший його елемент – торіі – кидається в очі ще здалеку, і часто саме торіі взагалі є вказівкою, що десь за тими деревами напевно є джінджя.

---

⛩ 鳥居・TORII

Мабуть, усі бачили в інтернеті такі червоні “ворота”. Цей образ міцно закріпився як щось автентично японське, торіі часто використовують як ілюстрацію, і зовсім не обов’язково трактують їх як релігійний атрибут. Зрештою, релігія в Японії — штука специфічна, і дійсно є скоріше частиною культури, ніж міцним релігійним віруванням.

Але звісно ж, торії відіграють чималу роль саме в якості елементу вірувань шінто. Це ворота, що символізують перехід між світами: людським та божественним. Вважається, що за торії починається священна земля, вона належить тим камі, яких вшановують у даному святилищі. Саме святилище може розташовуватись дуже далеко від торіі, особливо якщо це ліс чи гори. Може бути й таке, що святилище зовсім маленьке і здається, що геть не відповідає величності торії. Деколи “будівлі” святилища немає взагалі, адже священним може бути дерево, камінь, ціла гора чи ліс. Тоді вони позначені спеціальною мотузкою шіменава (про неї нижче).

Торії, які найчастіше можна зустріти на фото чи ілюстраціях зазвичай червоного кольору. Та насправді червоні лише ті торіі, що ведуть до святилищ, пов’язаних з Інарі-камі, тобто камі родючості та рису. Її основне святилище — Фушімі Інарі Тайшя — знаходиться в Кіото, але існують тисячі менших святилищ, що присвячені Інарі-камі або іншим камі, пов’язаним з нею.  

В інших святилищах торії зазвичай не фарбовані (дерев’яні чи кам’яні), зрідка — білі. Торіі також мають різну форму, різну кількість дерев’яних перекладин, інколи — додаткові опори по боках.

Перед тим, як проходити торії варто вклонитись, адже ви заходите “додому” до божества, у священні землі. Те ж саме варто зробити і на прощання, коли виходите за межі території святилища.

В невеликих святилищах торіі одні, проте у великих комплексах їх може бути безліч. Найяскравіший приклад – святилище Інарі в Кіото, фото якого чи не найпопулярніші в інтернеті. Торіі в Інарі Тайшя купують самі відвідувачі! Можна зробити пожертву святилищу, і в залежності від суми, за ваш рахунок поставлять торіі відповідного розміру – це можуть бути невеличкі торіі нижче зросту людини, а можуть бути й величезні серйозні торіі, які поставлять на тому шляху, де всі так люблять фотографуватися. Все залежить від ваших побажань, розміру пожертви та наявності місця, адже повірте, торіі там вже ох як багато!

• 

• 

• 

---

狛犬・KOMAINU

В залежності від святилища, комаіну можуть зустрічати нас перед торіі, або ж вже перед хонденом (місцем для молитви). Деколи, у великих святилищах можна зустріти не одну пару комаіну, у різних місцях.

Комаіну популярні не лише в Японії, а й у всій Азії. Це скульптури тварин, що нагадують левів, хоча в деяких святилищах їх замінюють скульптурами тварин, пов’язаних з певним камі (як лисиці у святилищах Інарі). Комаіну завжди в парі, вони стоять ліворуч та праворуч від торії чи головної будівлі святилища, і мають його захищати від злої енергії та різних монстрів.

Вважається, що образ комаіну японці взяли з давньої Індії, де біля Будди зображували двох левів-захисників. Цей образ прийшов у Японію через Китай та Корею разом з буддизмом та швидко закріпився в японській культурі. Буддійські леви (獅子 shishi) мають закручену гриву, яка чудово захищає від нечистої енергії. Крім цього, леви можуть її поїдати, таким чином очищаючи світ. Їх завжди ставили ліворуч від входу на священну землю. До речі, леви мають відкриту пащу — щоб поїдати нечисту енергію.

З часом до лева додався партнер — власне “комаіну”, суміш лева й собаки. На відміну від “шіші”, комаіну має не таке закручене волосся, закриту пащу та один ріг. Існує думка, що комаіну насправді походить від божества-корови, тому й має ріг, але ця версія не має достовірних джерел.

Вже кілька сотень років шіші та комаіну виготовляють не такими різними, деколи “відкривають” рота не леву, а комаіну, і багато хто не надає значення тому, хто саме з якого боку стоїть. Зрештою, обох створінь почали називати “комаіну”, не наголошуючи на тому, що з одного боку насправді лев “шіші”.

• 

• 

• 

• 

• 

---

手水舎・CHOUZUYA або TEMIZUYA

Після того, як пройшли торії та піднялися сходами, обабіч доріжки, що веде до храму, завжди є місце, де потрібно очистити себе від поганої енергії та скверни. Японській культурі та релігії притаманний сильний культ чистоти, й очищення найчастіше відбувається за допомогою води. В святилищах для очищення існує таке місце, як “темізуя”.

В темізуя завжди біжить “жива” вода, а поряд лежать спеціальні черпачки “хішяку” (柄杓 hishaku). Вони мають довгу ручку, зазвичай виготовлені з дерева або металу. 

Ритуал очищення простий: 

1. Взяти черпачок правою рукою, набрати у нього води з крану (а не з резервуару з водою) 
2. Злегка полити на ліву руку. Лити бажано не над резервуаром з водою, а над дощечками чи решіткою, куди стікає вода.
3. Тоді взяти черпачок лівою рукою, полити водою праву.
4. Знову взяти черпачок у праву руку, набрати з нього трохи води у ліву і нею омити рота.
5. Взяти черпачок за ручку обома руками та нахилити його вертикально так, щоб вода стікала по ручці й таким чином очистила й сам черпачок (адже спершу ми взяли його ще не очищеною рукою).
6. Покласти черпачок на місце.

Звісно, всі ці рухи виконують скоріше символічно, роблять це обережно і елегантно. Не потрібно активно вмиватися чи розплескувати воду навколо, і абсолютно точно — не потрібно її пити 😉 

Ритуал очищення дуже важливий для японців, зайти у святилище не зробивши його — це наче зайти до друга у вітальню в брудному взутті, тож якщо ви хочете бути культурними та вихованими гостями, обов’язково дотримуйтесь цих простих правил.

• 

• 

• 

---

灯籠・TOUROU

САДОВИЙ ЛІХТАР

Обабіч доріжки, що веде до храму, також стоять традиційні кам’яні (інколи — металеві, інколи з дерев’яними елементами) ліхтарі. Традиційно в них горів живий вогонь, і своєї форми ліхтарі набрали саме для того, щоб захищати вогонь від вітру та дощу, і в той же час освітлювати шлях.

Такі ліхтарі спершу використовувалися в буддійських храмах та символізували чистоту. Цю ідею швидко запозичило й шінто, розробивши при тому багато різновидів ліхтарів — від традиційних кам’яних, до таких, що чіпляли на дерева та навіть “тіньового ліхтаря”, маленького паперового ліхтарика: таких малюків ставили на землю в рядок, вказуючи таким чином доріжку до храму.

Ліхтарі, у найрізноманітніших варіантах, популярні в Японії й зараз, їх можна побачити не лише в святилищах та храмах, а й в музеях, парках чи приватних садах.

• 

• 

• 

---

祠・HOKORA

Крім власне 神社 (jinja) подорожуючи Японією важко не помітити невеличкі святилища, які трапляються в найрізноманітніших місцях — в горах, серед лісу, за кутом сусіднього будинку в центрі Токіо чи навіть в торговому центрі! 

Такі милі священні хатки називаються хокора, і це справді міні-святилища. Насправді такий варіант святилища більш автентичний, адже будувати великі будівлі та комплекси японці почали тільки після запозичення буддизму, в якому звісно ж розбудовували пишні гарні храми. Щоб не програти цю своєрідну боротьбу, почали розбудовувати й святилища шінто, які ми бачимо зараз. До того святилищ не було (зрештою, важко побудувати храм, коли священною є ціла гора), а піднесення для камі робили або на природі, або ж залишали їх в хокора — невеликих святилищах, що стоять обабіч дороги чи в будь-якому зручному для цього місці.

Хокора може стояти навіть у власному дворі — якщо, наприклад, двір розташований на території, яку охороняє той чи інший камі. До хокора рідко ведуть торії, хоча трапляється і таке. Зазвичай в якості підношення в хокора залишають фрукти, квіти у вазі та чисту воду.

Це, мабуть, мій улюблений елемент шінто. На відміну від великих популярних святилищ, спеціально до хокора не ходять туристи, не роблять особливих “подарунків” тим камі тощо. Але обов’язково є хтось з місцевих, хто прослідкує, щоб там стояли свіжі квіти, була налита смачна вода. Обов’язково місцеві жителі, коли проходитимуть повз, привітаються з камі та тихо подякують за те, що їх оберігає. Раз на рік, можливо, в честь цього камі навіть влаштують фестиваль-мацурі та цілу нічну процесію, і хоч це буде дуже локальне свято в межах одного селища чи містечка, душевності в ньому буде не менше, ніж у пишних святкуваннях величезних храмів та святилищ Кіото.

Моє улюблене міні-святилище я знайшла випадково, піднявшись у ліс на горі навпроти Фуджі. Звідти можна чудово розгледіти власне Фуджі, тож ішла я туди з думкою про це, але врешті решт значно більше часу провела, роздивляючись цю хокора, аніж Фуджі (;^ω^)

А це якщо повернутися до святилища спиною:

---

Сподіваюся, що ці пояснення та фото допоможуть вам уявити, як виглядають японські святилища (*’ω’*)

Та насправді, завжди варто пам’ятати, що всі ці будівлі – творіння рук людей, а справжній “дім” Камі – це ліси та гори навколо, і ось це дійсно місця де можна відчути особливу атмосферу.

Якщо вас цікавлять якісь окремі питання стосовно релігії в Японії чи правил поведінки у храмах – залишайте коментарі, я радо на них відповім, адже стаття вийшла (м’яко кажучи) не всебічна, і багато про що я не писала, адже тоді б це був лооооонг рід (;^ω^)

Дякую, що дочитали до кінця!

---

Всі фото до статті – Скотар Ната, відзнято у жовтні 2019 року

Всі ілюстрації – Телька Сергій (за що йому величеееезне ありがとう！)