Не таємниця, що сучасна Японія є однією з країн, які справді шанобливо ставляться до природи, оберігають її, а разом з цим і здоров’я людей. Проте, цікаво розібратись – чому так сталось?
ВИТОКИ
Однією з теорій, що пояснюють, чому японці з давніх давен ставились до природи з великою пошаною та, на відміну від європейців, не намагались її “підкорити”, є теорія природних особливостей (за дослідником Вацуджі). Згідно неї, територія Японії настільки піддається різним стихійним лихам, що у людей не було іншого вибору, крім як об’єднувати зусилля для виживання. Стихії були настільки масштабними, що ні про яке підкорення і мови не йшло, головне було – примиритись, вжитися разом із ними. Звідси, за даною теорією, походить і японський колективізм – коли люди добровільно об’єднують зусилля на благо всього суспільства. Адже самостійно ніхто не може впоратись з таким лихом, як землетрус чи тайфун, треба рятуватись разом.
Наступною ланкою в основі любові до природи є японська національна релігія, шінто. Японці ще з давніх часів вважали, що все навколо населене духами-камі, божествами, які є покровителями гір, річок тощо. З часом, коли шінто почали використовувати в політичних цілях (а саме – для утвердження влади імператора як божественної), почали активно поклонятися також новому виду божеств, родовим камі (уджіґамі).
Але не менш важливою є також віра в існування йокай, нижчих духів, які жили в тому ж світі, що і люди, тоді як камі жили у “вищому” світі, іноді спускаючись до людей.
Як йокай, так і камі в японському фольклорі часто контактують з людьми, деколи допомагаючи, деколи – караючи їх за неправильну поведінку. І саме це спонукало людей ставитись до природи з великою повагою, адже вони вірили, що якщо ти йдеш через гори, де живе карасу-тенґу, то зірви хоч травинку, і тебе жорстоко покарають.
Пізніше, коли в Японію прийшов буддизм, вони запозичили ще одне вірування, що лише доповнило таке ставлення до природи. В японській буддійській літературі є кілька понять, що позначають середовище: “саха” — як людське середовище, куди прийшов Будда, “секен” — середовище дій та справ, а також “кокудо” — середовище, в якому перебуває фауна та флора. Власне, за буддійською концепцією буття, Будда існує в кожному елементі секен та кокудо, а отже — у всьому навколишньому світі. Це зовсім не розбігалося з вірою в те, що у всьому існують камі, а отже тільки підсилило відповідальність людини перед природою.
СУЧАСНІСТЬ
Зараз самі японці часто стверджують, що у них немає такої любові до природи, яка була у їхніх предків, але це не заважає їм не смітити на вулицях, сортувати сміття та робити ще багато здавалось би не суттєвих речей, які власне і є показником сучасної екологічної культури.
В основі екологічних рухів Японії лежить не лише любов до природи, а і цінування життя та здоров’я людини. Перші рухи екоспрямування в Японії з’явились в 60-х роках ХХ ст., вони були відповіддю на промислове забруднення і його негативний вплив на організм людини. Місцева влада швидко відреагувала на протести та рухи 60-х років, і почала впроваджувати численні нормативні акти, які враховували специфіку географічного положення, природних умов та соціально-економічну специфіку того чи іншого регіону: префектури Японії мають свої закони з охорони навколишнього середовища та власні екологічні програми. Окрім цього, важливою рисою японської екополітики є укладення з різними компаніями добровільних угод щодо контролю над забруденням середовища.
Одним з яскравих прикладів ефективної соціальної взаємодії в сфері екології є діяльність Тору Судзукі, який після роботи в міському кооперативі cпоживачів почав реалізувати проект першої в Японії вітряної електростанції, фінансованої громадянами. Тариф на «зелену» енергетику в його організації складав 5% від витрат споживача, і ці гроші йшли на розвиток проекту. Відсоток, який необхідно сплачувати, визначався відповідно до витрат громадян на харчування та побут, тож не був надто високим та люди підтримували таку ідею. Як зазначає Т. Судзукі в одному зі своїх інтерв’ю, така система була впроваджена для того, щоб споживачі електроенергії розуміли, що вона не береться нізвідки, і має свою ціну.
Наступним кроком у розвитку проекту, що в результаті отримав народну назву «Хамаказе-чан», тобто «Морський вітерець» та навіть власного мас-кота (персонажа), став збір коштів на встановлення вітрогенератора (або ж вітряної турбіни). Для цього в 1999 році була створена неурядова організація «Зелений фонд Хоккайдо». Необхідна для проекту сума становила 1,8 млн доларів, і зібрати її силами звичайних громадян, звісно ж, видавалось фантастичним. До проекту був залучений японські банки, які надали б додаткове фінансування у випадку отримання від громадян 30% необхідної суми.
Куратор проекту зізнається, що багато хто не вірив в успіх такого задуму, але вони не покинули свою справу та почали піар-кампанію. В одному з найбільш масових місцевих ЗМІ, Hokkaido Shinbun (Газета Хоккайдо) навіть була опублікована стаття «Побудувати вітрогенератор можливо силами громадян» і, як зазначає Т. Судзукі, це дало відчути на собі всю відповідальність за успішність проекту. Як наслідок, громадянами була зібрана сума в 1,3 млн долари, що прирівнюється близько 80% з загальної суми, необхідної для будівництва вітряка, тож банку залишалось виділити всього 20%. Вітрогенератор був успішно збудований до вересня 2001 року.
Зараз Т. Судзукі керує кількома компаніями та неурядовими організаціями, що впроваджують подібні проекти по всій Японії. Після катастрофи 2011 року підтримка зеленої енергетики в Японії стала в рази сильнішою і затребуванішою громадянами, але важливо те, що розвиток це отримало задовго до катастрофи, отже і екологічна свідомість японців не виникла лише як результат негативного досвіду.
Це лише один з прикладів такої ефективної соціальної взаємодії в Японії, але він дає змогу зробити кілька важливих висновків. В основі такої взаємодії в сфері екології лежить екологічна свідомість. Незважаючи на те, що культурі Японії в цілому притаманне шанобливе ставлення до природи, в сучасному технологічному світі, житті у великих розвинутих містах, воно приймає дещо латентну форму і виражається в таких явищах, як розробка екологічних технологій, сортування відходів тощо, де звичайні громадяни виступають як пасивна сила підтримки. Проте, як бачимо, разом з усвідомленням необхідності зберегти природу від глобалізаційних процесів, ті ж громадяни виступають і як ініціатори, і як виконавці реальних проектів. З іншого боку, звісно ж, до них долучаються вузькі спеціалісти, а також банки, що надають додаткове фінансування та держава, яка підтримує подібні проекти на законодавчому рівні. Соціальна взаємодія в Японії відбувається в умовах сучасного світу і не може повністю оминути різноманітні впливи. Водночас, вона зберігає свою специфіку, яка вибудовувалась століттями та є притаманною виключно японській культурі та соціуму.
Пупикама