Укійо-е – японські гравюри – це унікальне явище, що привертало увагу відомих європейських митців, таких як Ван Гог, Моне, Мане та інші. Дехто був їх поціновувачем, дехто – наприклад, Ван Гог, навіть їх наслідував. Що ж так вразило європейських митців, та що робить японські гравюри такими цінними зараз? Спробуймо розібратись.
ІСТОРІЯ
Сама техніка ксилографії – друку за допомогою рельєфних поверхонь (дерева) була привезена у Японію з Китаю і використовувалось для друку та ілюстрування буддійських текстів. Першим друкувати зображення на окремих листках почав Хішікава Моронобу (菱川師宣) і згодом за бажанням замовників для їх виготовлення почали використовувати не лише чорнила, а і фарби: спершу лише жовту та помаранчеву (такі картини називались “тан-е” 丹絵), потім з додаванням червоного (“бане-е”,紅絵) вони поступово розвинулись до використання 3-5 кольорів. Виготовляли навіть лаковані чорні гравюри, “уруші-е” (漆絵).
Виникнення укійо-е як жанру зумовлене економічним розвитком тогочасної (15-17ст.) Японії: купці та ремісники в цей час є однією з основних верств населення в Едо, чимало заробляють та великою мірою диктують віяння моди та культури. З цими віяннями і виник жанр укійо-е, який буквально можна перекласти як “картини плинного світу”. Вони зображували в першу чергу навколишній світ, міста, людей, культурні явища (як театр кабукі) та природу і були спрямованими в першу чергу на задоволення потреб масового споживача. Звідси і така тематика – вони зображували в першу чергу те, що цікавило містян або ж годилось на подарунок жителям провінції тощо.
Графіка укійо-е зовсім не була «вільним мистецтвом». І керували процесом не художники. В мережі виробників художник — різьбяр матриць — володар друкарні — цензор, японський художник посідав останнє місце. І отримував за власну працю невелику платню. Найбільший прибуток мав володар друкарні, який узгоджував дозвіл на друк у цензора і який залишався володарем дощок-матриць навіть після смерті художника. Зберігся презирливий відгук цензора на театральні гравюри 1-ї половини 19 ст., котрі чиновник називав сміттям. Бували випадки, коли в друк не пускали навіть гравюри, що вже пройшли цензуру.
Так, японська влада неодноразово забороняла графічні твори Кітаґава Утамаро як аморальні, але художник продовжував їх створювати. 1804 він оприлюднив гравюру, на якій зобразив милування квітами героя японської старовини Тойотомі Хідейоші. За це шьоґунат заарештував художника і кинув до в’язниці. Тойотомі Хідейоші був родичем шьоґунського дому, тому використання його образу в якості персонажа міщанських картин було суворо заборонене. Лише через століття по смерті Кітаґава Утамаро він буде зарахований до класиків японської графіки.
Папір, на яком друкували гравюру, зберігав печатки цензорів і низку написів, котрі стануть для істориків важливими додатками до інформації про процес цензурного дозволу і друку, відомості про що не зберігали.
Жорсткі межі японської цензури спонукали художників до ретельних пошуків композиції, нових засобів виразності і максимального використання колористичних якостей дозволених фарб. Удосконалювалась і техніка друку — обігрували білий колір паперу, робили тіснення, тло деяких гравюр прикрашали подрібненою слюдою.
Поняття “цензури” в японському варіанті дуже відрізняється від європейського: так, не можна було зображувати на них людей з високим статусом (генерала тощо), проте дуже поширеним був жанр “шюнга” – еротичних гравюр. Це зумовлено в першу чергу направленістю на споживача і самою назвою – адже гравюри в Японії були масовим мистецтвом, розрахованим на пересічного містяна, який не мав права тримати вдома портрет видатного полководця, проте міг спокійно дозволити собі милуватись більш побутовими речами.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ
Гравюра – це друкована картина, та виготовляється все власноруч.
Для початку, художник малює картину, що ляже в основу гравюри. Після цього, вона відправлялась на перевірку цензора. Якщо перевірка пройшла успішно, картину передавали в цех, де різьбяр виготовляє дошки для подальшого друку. Робота різьбяра чи не найважливіша у виробництві гравюри, адже саме від нього залежить витонченість та чіткість ліній. Різьбяр виготовляє кілька дошок для кожного кольору, що буде використовуватись для гравюри. Далі вони переходять у руки майстра, що зафарбовує їх – також не кісточками, а відтискаючи виготовлені різьбяром дошки з максимальною точністю. Щоб не було проблем з правильною позицією паперу, різьбяр робить спеціальні позначки на дошці, а також вказує, де який колір має бути. Фарби для гравюр також спеціально виготовляються, вони мають бути певної концистенції, щоб не розтікались, але при тому зберігати чисті кольори. Навіть зараз при виготовленні гравюр зазвичай використовують натуральні фарби.
ЖАНРИ ГРАВЮРИ ТА ВИДАТНІ ХУДОЖНИКИ
Гравюра в Японії виконувала дуже цікаву роль – рекламних листівок та вивісок. Це був яскравий та дешевий спосіб заявити про себе, тому багато магазинів, закладів користувались цим. Крім того, їх використовували як інформаційні листи, якими сповіщали навіть найвіддаленіші частини країни про важливі події.
Активно користувались послугами гравюристів і представники театру кабукі. Реклами вистав, їх опис, а потім і зображення акторів стало врешті решт невід’ємною частиною укійо-е. До речі, цікаво, що зображення акторів виконувало приблизно ту ж функцію, що сучасні плакати з супер-зірками, адже серед містян і сам театр, і його видатні актори були надзвичайно популярними.
Реклама косметики:
Реклама магазину тканин:
КАЦУШІКА ХОКУСАЙ
Насправді у Хокусая було безліч псевдонімів (і Хокусай – це один з них). Його стилі відрізнялись так, як і псевдоніми: в яких тільки стилях він себе не шукав. Вбираючи різні елементи кожного з випробуваних, він щоразу вдосконалювався та створював власний неповторний стиль. Його роботи вирізняються виточнченістю, дуже делікатними лініями та акцентами, і що надзвичайно важливо – проекцією в просторі.
Він залишив по собі безліч робіт, що у війшли в світову культурну спадщину; створив цілу енциклопедію “Манґа Хокусая”, з 15 (!) томів, деякі з яких друкувались уже посмертно. В енциклопедію увійшло безліч карикатур, зображень тварин, духів, монстрів, побуту тощо. Переважно вони гіперболізовані, але тим самим виражається ті риси, які художник вважав найцікавішими. Він також зображував плинність часу, що яскраво виражається у серії “36 краєвидів Фуджі”.
УТАҐАВА КУЙОКУНІ
Інколи – Утаґава І – щоб відрізнити його ім’я від наступників, що перейняли його стиль і відповідно вказували це таким чином. Він відомий найбільше власне зображеннями акторів театру кабукі.
АНДО (УТАҐАВА) ХІРОШІҐЕ
Андо Хірошіґе відомий перш за все серіями “53 станції Токайдо”, “69 станцій Кісо Кайдо” та зображеннями природи. Він дуже майстерно передавав композицію, світло, погоду тощо. Його роботи дуже поетичні, а сам художник вважається чи не останнім видатним художником укійо-е. Роботи Андо Хірошіґе так вразили Ван Гога, що він їх навіть копіював. Загалом він здійснив великий вплив на європейських митців 19 століття.
Оригінал роботи:
Копія Ван Гога:
УКІЙО-Е ЗАРАЗ
Крім збереження вже існуючих гравюр в музеях Японії та світу, є і люди, що продовжують це мистецтво, не піддаючись впливу прогресу. Одним з яскравих прикладів цього є інститут Адачі, який займається вивченням, відтворенням та створенням нової японської гравюри. Обираючи сучасні мотиви, працівники цього інституту створюють новітню гравюру, поєднуючі класичну техніку та нові сюжети.
Майстер Нііномі з інституту Адачі влучно зазначає, що укійо-е – це в буквальному значенні “картини плинного світу”, світу, що постійно змінюється. Багато художників саме це намагались зобразити у своїх роботах, і тому немає нічого дивного чи неправильного у розвитку цього жанру і в сучасному світі.