Продовжимо знайомство з японською писемністю. Канджі, хіраґана, катакана, ромаджі… може виникнути питання: для чого? І чи не забагато всього? Ні, і ще раз ні. Всі на своіх місцях, виконують своі функції і дуже гармонійно доповнюють одне одного. Так, уявивши просте речення, де могли би бути використані всі засоби письма можна побачити:
канджі передають суть, головне, зміст. Натомість одне з застосувань катакани – запозичені з іноземноі мови слова. А хіраґана ніби обслуговує все. Її роль дуже важлива, хоча крім озвучення в неї є і граматичний зміст в деяких сталих випадках, але на відміну від канджі, нагадаю, що притаманних їм “форми, звуку, значення” у кани немає.
І все ж таки, головне – канджі. Не зважаючи на перші емоції (важко, не зрозуміло…) варто продовжувати знайомство з ними! Так, найважча писемність! Але, як це буває, є зворотній бік! Писемність – найцікавіша! Це, не побоюсь цього слова, досконала система виразу своїх емоцій. Японською мовою записуються і зовсім прості речі, наприклад: сонце, людина, дощ, але і цілі вирази, які важко перекласти швидко (чи взагалі перекласти).
Дуже гарною ілюстрацією може бути слово 松風.“Матсу казе”. Воно складається з двох канджі: 松 – сосна, і 風 – вітер. Можливо, ви маєте уявлення, що б це могло значити? А саме:” Звук свіжого вітру, що пролітає крізь крони гірських сосен”.
Ціла історія в одному слові! Ті, хто цікавиться каліграфією, стануть ближче до її розуміння 🙂 Це не просто канджі, а відчуття вітру, його свіжості… Намалювати вітер на картині? Це трішки.. Щоб описати – якщо використовувати звичну писемність – треба ціле речення. Отже, тепер ви знаєте – одночасно написати і намалювати гірський вітер неможливо? Легко!
続く
Перша частина ось тут.